Учням


Практичні поради до складання іспиту

Знання предмета і вдала побудова відповіді майже завжди забезпечують 100-відсотковий успіх, але не слід недооцінювати й деталі, які мають вирішальне значення, коли шальки терезів коливаються між двома можливими оцінками. Наведемо кілька практичних рекомендацій, розроблених М. Фадєєвим, О. Голушко, які варто взяти на озброєння.

Відповідайте  послідовно. Намагайтеся дотримуватися по­слідовності питань у білеті. У скрутних випадках, коли ви погано знаєте перше питання, почніть відповідь з другого. У жодному разі не просіть дозволу в екзаменатора, не демонструйте свою невпевненість і погане знання першого питання.

Акцентуйте важливі слова. Це надасть вашій мові вираз­ності, чіткості й переконливості. У будь-яку звичайнісіньку фразу можна вкласти стільки значень, скільки в ній слів і більше. Наприклад, запитайте у знайомих, скільки тварин узяв Мойсей у свій ковчег, з наголосом на першому слові, й майже всі від­повідатимуть: «По парі». Тоді запитайте, скільки тварин узяв Мойсей у свій ковчег, наголосивши на слові «Мойсей». Більшість відповість, що це був не Мойсей, а Ной. Тобто логічний наголос на головних положеннях вашої відповіді має бути обов’язковим.

Змінюйте темп мовлення. Це надасть виразності вашим словам. Якщо ви хочете підкреслити щось, зменшіть темп.

Змінюйте тональність голосу. Дикція, тембр і сила голосу за своєю природою тісно пов’язані з фізіологічними особливос­тями людини і залежать від її психічного стану. Ще в «Книжці цікавих історій», написаній Абуль-Фараджем у XIII ст., дано поради, як за голосом дізнатися про риси людини: «Той, хто розмовляє, поступово знижуючи голос, безперечно, чимось глибоко засмучений; той, хто говорить тихо, полохливий, як ягня; той, хто говорить пронизливо і безладно, дурний, як коза».

Найбільше шкодить вашій відповіді монотонність. Вона ро­бить її сірою, викликає в екзаменатора нудьгу й роздратування. Якщо ви помітили, що говорите монотонно, зупиніться на секун­ду. Намагайтеся не просто викладати матеріал, а розмовляти з екзаменатором. Не допускайте, щоб ваш голос був монотонним. Бернард Шоу казав, що є лише один спосіб написати слово «так» або «ні», але є п’ятдесят способів його вимовити.

Не забувайте про зовнішній вигляд. Акуратний, охайний одяг не тільки піднесе вас в очах екзаменатора, а й надасть біль­шої впевненості у своїх силах. Коли люди мають гарний вигляд, їм легше досягти успіху або розв’язати складну проблему.

Стежте за мімікою. Якщо ви відповідатимете холодно і недбало, показуючи, яким неприємним є для вас іспит, то й сам екзаменатор почне переживати те саме почуття. Це не означає, звичайно, що ви маєте постійно посміхатися, але привітність і відкритість, те, що вам подобається складати іспит саме цьому викладачеві, — усе це має читатися на вашому обличчі.

Міміка як джерело інформації під час спілкування має наба­гато більше значення, ніж здається на перший погляд. Є багато описів того, які емоції й почуття передають ті чи інші компоненти міміки. Наприклад, усмішка, що супроводжується підняти­ми бровами, свідчить про готовність підкоритися, а усмішка з опущеними бровами означає перевагу. Пронизливий погляд без короткочасного заплющення очей у поєднанні з усмішкою тлумачать як погрозу.

Контролюйте свої жести. Вони, як і мова, є зовнішнім ви­явом вашого внутрішнього стану. Крім того, несуть інформацію про вас і ваші знання. Під час відповіді намагайтеся використо­вувати тільки природні жести. Перед екзаменом потренуйтеся, примусьте себе, якщо це потрібно, користуватися жестами. Майте на увазі: загальне враження екзаменатора про відповідь формується, зокрема, і на підставі (можливо, й не завжди усві­домлено) вашої жестикуляції.

Відповідайте на запитання. Екзаменатор, який уважно слухає вас, несподівано ставить запитання. Якщо ви не знаєте відповіді, то блискавично переключитися і щось придумати дуже складно. Головне у цьому випадку — не мовчати. Можна звер­нутися до екзаменатора з кількома запитаннями-уточненнями і таким чином виграти потрібний для обмірковування відповіді час.

Узагальнення відповіді. Відповідь майже закінчено, але саме на цьому етапі дуже багато важить її правильне завершення. Сло­ва, сказані наостанку, як останній штрих на малюнку, можуть зробити її блискучою або бездарною. Тут, звичайно, потрібні узагальнення, проте не слід зводити їх до простого повторення різноманітних положень відповіді — важливим є лише те, що справить на екзаменатора найбільше враження. Тут неприпус­тимі розмиті формулювання, зайві слова — для викладача має бути зрозумілою кожна деталь вашого висновку. Повинна пере­важати одна-єдина думка, чітко виділена, викладена яскраво і переконливо. Усе, що ви сказали раніше, має підпорядковува­тися основній думці, адже блідий і чіткий фінал відповіді може легко розвіяти справлене на початку добре враження.

Багато учнів, складаючи іспит, наприкінці відповіді наводять хороші, переконливі приклади, але забувають зробити висновки з основних положень і подати їх у яскравій формі. Часто можна почути відповіді, в яких окремі тези не взаємопов’язані, а наша­ровуються одна на одну. В результаті замість «ефектної мозаїки» виходить «купа кубиків». Тому радимо під час підготовки до відповіді продумати кілька фінальних фраз або хоча б одну за­ключну. Важливо також відокремити завершення відповіді від попереднього тексту, наприклад, за допомогою висловів: «Отже, можна дійти висновку, що…», «Таким чином…», «Підбиваючи підсумки…» тощо.

Є низка умов виходу у фазу завершення відповіді й прийняття екзаменатором рішення про те, на скільки можна оцінити ваші знання:

а)  ви успішно відповіли на зауваження і заперечення екза­менатора;

б) ви більше нічого не можете сказати з цього питання;

в) ви зуміли налагодити контакт з екзаменатором і створити сприятливу емоційну атмосферу для завершення іспиту.

 

Як вийти з депресії?

Депресія – страшне, загадкове, звичне і заїжджене слово. Скільки ще в нього епітетів? І що ж таке депресія насправді?

Почнемо з того, що депресія – це хворобливий стан, що характеризується негативним емоційним фоном і загальною пасивністю поведінки. Суб’єктивно людина в цьому стані переживає важкі, болісні переживання і емоції – пригніченість, тугу, відчай.

Різко знижені потягу, вольова активність, самооцінка. Характерно почуття провини за події минулого і відчуття безпорадності, безперспективності перед обличчям життєвих труднощів. Також при депресії спостерігаються зміни поведінки, такі як: сповільненість, безініціативність, швидка втомлюваність, що призводить до різкого падіння продуктивності. Часто в стані депресії людини відвідують думки про самогубство.

Це не просто тривалий поганий настрій і лінь. Проте досить часто люди вдаються до цього слова, щоб виправдати свою пасивність, небажання що-небудь робити, змінювати своє життя. Іноді пасивність і відсутність сил дійсно пов’язані з накопиченої втомою і тоді це називається “синдромом хронічної втоми”. Так що, якщо ви виявили у себе деякі з цих симптомів, не варто відразу наклеювати на себе діагноз “депресії”.

Депресія погана і небезпечна тим, що настає поступово і непомітно для людини – це по-перше . По-друге – це прогресуюче захворювання, швидко переходить у хронічний стан. А хронічні стани, як відомо, можна тільки підтримувати на такому оптимальному рівні, щоб не відбувалося погіршення.   На жаль, при цьому практично неможливо уникнути загострень, які виникають відразу ж, як тільки людина стикається з труднощами, перешкодами, які вимагають дієвих зусиль, зібраної волі та завзяття. Ефективно лікуються лише гострі стани. Депресія не проходить сама собою, і визначити її досить складно. Головне – вчасно звернутися за допомогою до фахівця, але:

Куди, як правило, звертається людина, коли зазнає занепаду сил, зниження працездатності, гнітюче стан, сексуальне безсилля, душевні муки і т. д.? Правильно, до лікаря. Дії лікаря теж заздалегідь відомі. Він випише Вам транквілізатори або антидепресанти. На перший погляд все просто – випив таблетку і “увійшов в норму”. Однак людини тут очікують неприємні сюрпризи: від таблеток потім страшно відмовлятися – раптом усе повернеться?

Ліки іноді необхідні, але далеко не завжди. І бажано виходити з інтересів свого здоров’я. Медикаменти – найпростіший і найменш ефективний спосіб ю Є інший шлях. Необхідно розібратися в ситуації і проаналізувати причину виникнення хворобливого стану. Ви завжди встигнете вдатися до допомоги таблеток і прийти в стан “зомбі”. Важливо тільки пам’ятати – звідти немає дороги назад.

Отже, причина. Яка вона? Розлучення з коханою людиною, смерть близького, невдачі, нерозуміння Ваших устремлінь, образа, самотність, невміння спілкуватися, відсутність сенсу життя, страхи? Або ж стан виникло з нічого?

Якщо причина пов’язана з почуттями, не поспішайте пити ліки, горілку і бігти до психіатра. Усвідомлення причини – це вже половина справи. Почніть з психолога. Він допоможе розібратися і з причинами, і з почуттями, і з подальшими кроками. Він не буде давати Вам поради. Ви самі зрозумієте, що потрібно робити, коли позбудетеся від важких відчуттів, тому що в результаті емоційної розрядки включається пошукова система мозку.

У нас тому так повільно приживається психологічна допомога, що наш менталітет припускає спілкування один з одним, “перемивання” ситуацій і “кісток” ворогам. Все це дуже добре, але друзі, з якими Ви ділитеся, теж можуть впасти до тями і дати хибні поради. При такому спілкуванні порушується Ваша безпека, так як людина може розповісти про це комусь ще,  спеціально нашкодити; влізти в Ваші стосунки з кращих спонукань, словом, порушити Ваші права і територію.

Психолог же – особа незацікавлена і тому зможе об’єктивно оцінити ситуацію. Він пов’язаний правилами професійної етики, а отже, гарантує Вам безпеку і анонімність, конфіденційність та професіоналізм. Завдання психолога – не критикувати Вас, не оцінювати, не відмовляти, не наполягати на своїй точці зору. Він не буде шантажувати дружбою і маніпулювати. Психолог допоможе Вам виробити стратегію поведінки у відповідності з Вашими інтересами, потребами і бажаннями, з урахуванням Ваших можливостей, особливостей, ресурсів.

Часто причиною тяжкого стану буває власна бездіяльність, але коли людина цього не знає, то починає оцінювати себе як невдаху, нікчемну людину. Самооцінка знижується до такого ступеня, що будь-які дії здаються безглуздими. Чи можуть допомогти в такому стані ліки? Звичайно, ні. У подібній ситуації може допомогти тільки особистісна робота через консультації з психологом, участь у різних тренінгах особистісного зростання, психосоматичних тренінгах, тому що необхідно подивитися на себе і своє життя як на головну цінність. Подивитись об’єктивно, розібрати і визначити свої сильні і слабкі сторони. Це потрібно для того, щоб сильні сторони використовувати в житті для поліпшення її якості, а слабкі розвивати. Потрібно розібратися, чи дійсно Ви доклали всіх можливих зусиль для досягнення мети (або поліпшення та збереження відносин) або ж здалися завчасно.

А може, Ви займалися не своєю справою? Може, Ваші бажання і Ваші здібності відносяться до іншій сфері діяльності? Може, це було не Ваше бажання, а бажання батьків або стереотип престижної діяльності? Може, ті відносини, які Ви оплакуєте, вже віджили себе, принесли Вам необхідний досвід і закінчилися? Скажіть їм спасибі і йдіть далі, але тільки після того, як закінчиться горе, пов’язане з втратою.

Що б не відбувалося, пам’ятайте, що Ви головний господар свого життя, тому що саме Ви робите вибір з усіх можливих варіантів, Ви вирішуєте бути щасливим або нещасним; бути успішним, багатим і здоровим або жити малоцікаво, нудно, болючим і бідною людиною. Ви можете вибрати “зомбовані” стан, а можете – відповідальність за своє життя і здоров’я. Успішність і радість не може бути пов’язана з хімічними субстанціями, вона залежить від вміння відпочивати і працювати, радіти і сумувати, від Ваших дій і роботи душі, від прагнення до гармонії у всьому. Не впадайте у відчай, а переборювати тяжкий стан заради себе, заради високої якості свого життя, дійте активніше за все, коли особливо важко. І тоді у Вашому житті не залишиться місця ліків, лікарням та лікарям.