Інклюзивна освіта


Ми живемо в час, коли рівень розвитку суспільства визначається не тільки за рівнем академічних знань, а й за пошуком новітніх технологічних форм роботи з людьми з обмеженими можливостями, за створенням відповідних умов для названої групи виховання та інклюзії в загальноосвітній простір  громадян. Переймаючись буденними проблемами, ми повинні замислитися над непростою долею людей із вадами здоров’я і не забувати про те, що поряд з нами живуть люди, які потребують допомоги і уваги, нашого теплого слова та душевної підтримки. Важливим чинником соціалізації людей з обмеженими можливостями є одержання ними належної освіти. Адже ефективна адаптація та інтеграція дітей з порушеннями фізичного розвитку у суспільство неможливі без освіченості та відповідального ставлення держави.

Характерною особливістю сьогодення є реконструювання системи соціальної освіти на демократичних, гуманістичних засадах, створення в країні механізмів для вільного вибору форми навчання дітей. В основу цього підходу покладено два принципи:

– не відривати дитину від сім’ї і суспільства, якщо це можливо і сприяти природному процесу її соціалізації;

– розробити та апробувати спеціальну освіту та надати можливість батькам дітей з особливостями психофізичного розвитку вибору майбутньої освіти.

Якою була раніше наша громадська думка – всі ті, хто потрапляє до категорії дітей з особливими потребами, повинні навчатися в спеціальних школах, а всі решта – у звичайних.

Наполегливість батьків дітей з особливими потребами, які започаткували рух за доступність звичайних шкіл для своїх дітей, об’єднуючись у громадські організації, крок за кроком просували інклюзію як систему навчання.

Які ж це діти з особливими потребами? Діти з особливостями психофізичного розвитку, діти з інвалідністю. Цей термін відображає не медично-діагностичний, а соціальний підхід до проблеми. Не завжди діти з інвалідністю належать до числа дітей з особливими освітніми потребами. Наприклад, не всі діти з проблемами слуху чи зору є інвалідами. Але для їх якісної освіти слід внести якість особливі зміни.

Ми кажемо – кожна дитина, чи має вона особливі освітні потреби, чи вона має особливості культурного, мовного, релігійного характеру, може прийти до звичайної загальноосвітньої школи за місцем проживання. І це звичайна загальноосвітня школа повинна прийняти її без жодних умов. Безумовно прийняття школою дитини є інклюзія.

Інклюзивна форма навчання вже давно стала нормою в усіх цивілізованих країнах світу. Для нашого ж суспільства – це нова тема.

З огляду на це, учасники педагогічного колективу розробили модель корекційно-розвивальної роботи з питань розвитку та виявлення здібностей дитини з особливими освітніми потребами, формування предметних та соціальних компетентностей для практичного  використання у повсякденному житті, залученні до участі у різноманітних шкільних справах.

Пріоритетними завданнями у практичній діяльності педагогічного колективу з учнями з обмеженими функціями життєдіяльності є:

– визначення пріоритетних корекційних, навчальних, виховних завдань, напрямів роботи;

– розробка індивідуальних корекційно-компенсаторних планів роботи для кожної дитини з урахуванням нозологій (порушень мовлення, слуху, зору, інтелекту, опорно-рухового апарату);

– адаптація навчальних планів, програмного матеріалу, методів, форм навчання до індивідуальних освітніх потреб дітей з особливими потребами;

– орієнтація на особистісний досвід дитини, пізнавальні можливості конкретної дитини;

– розробка низки прийомів і засобів, які створювали б сприятливі умови для загального розвитку учнів;

– створення умов для соціальної адаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку і здорових дітей, здобуття ними соціальних навичок;

– впровадження інноваційних технологій у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами.