Батькам


ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

  1. У житті кожної дитини обов’язково мають існувати певні обмеження, вимоги, заборони, правила. Треба встановити правила поведінки та дбати про їхнє виконання.
  2. Обмежень, вимог, заборон, тобто правил, не повинно бути забагато, і вони мають бути гнучкими. Дотримання цього правила застерігає батьків від інших крайнощів – виховання в дусі « закручування гайок», авторитарного стилю.
  3. Усі ці правила передбачають наявність у батьків почуття міри, особливу мудрість у розв’язанні питань щодо «можна» і « не можна» у взаєминах з дітьми.
  4. Тон, яким Ви повідомляєте вимогу або заборону, має бути радше дружнім, аніж директивним. Не варто на запитання сина чи доньки «Чому не можна?» відповідати : «Тому, що я так сказав!», «Не можна і все!». Доречніше стисло пояснити: «Це небезпечно», «Уже пізно», «Ти можеш зашкодити іншим і собі». Пояснення має бути коротким, чітким, зрозумілим і повторюватись лише раз.
  5. Пам’ятайте, що кожна дитина робить залюбки дві речі: вона або співпрацює з батьками, або пручається. Тому питання дисципліни розв’язується просто – потрібно поводитись так, щоб дитина зрозуміла: їй вигідно співпрацювати з Вами.
  6. Не забувайте про власний приклад, інколи він набагато красномовніший, ніж десять правил, разом узятих!
  7. Не прощайтесь, настановляючи : «Гляди мені, не бешкетуй! Поводься добре! Щоб сьогодні не було поганих оцінок!». Навпаки, побажайте успіху, підбадьорте, знайдіть декілька ласкавих слів. Скажіть, що любите і довіряєте.
  8. Коли зустрічаєтесь після школи не влаштовуйте допитів – дитина закриється змовчить. Краще висловіть своє співпереживання: «Мені здається ти засмучений!», «Здається ти чимось ображена?». Тоді дитина не вважатиме, що у неї щось випитують, вивідують, «влазять» в душу.
  9. Шкідливою як для самих батьків , так і для їхніх дітей буде позиція глухого захисту, коли всі аргументи вчителя сприймаються за особисту образу. Пам’ятайте: вчитель завжди Ваш друг і помічник! Він так само, як і Ви, зацікавлений у тому, щоб у колективі панувала доброзичлива атмосфера – жодна нормальна людина не захоче жити в постійному стресовому стані!
  10. Ваша дитина проводить половину життя у школі. І тому слід підтримувати коректні стосунки з класним керівником.
  11. Перед сном розповідайте дитині казочку, поцілуйте, скажіть , що Ви її сильно любите. Повністю виключіть перегляд телепередач перед сном. Якщо немає можливості відокремити дитину – не вмикайте телевізор і для себе. Від цього родина лише виграє – адже можна просто поспілкуватися, поділитися почуттями, думками, мріями.

 

 

Спілкування батьків з підлітком

Гормональний фон у 14-15 років поступово вирівнюється, але з’являється надлишок енергії, який терміново потрібно десь діти. Підліток цього віку живе за принципом «сила є – розум не потрібен». Така ж прямолінійна і його логіка, він поділяє світ тільки на хороше та погане.  Під категорію поганого підпадає, нажаль, часто все, що стосується нудних дорослих – будь-яке слово батьків та вчителів сприймається як образа.

Здається, що більшість підлітків демонструють вибірковість слуху. Звичайно, вони чують музику, друзів, але коли справа доходить до реакції на прохання батьків – зовсім інша історія. Ви уже намагалися кричати та погрожувати, щоб звернути на себе увагу? Нічого дивного: найпоширенішим серед важких моментів виховання підлітків є пункт «Моя дитина мене не чує». Отже, необхідно достукатись до неї іншими методами.

  1. Найпростіший спосіб звернути на себе увагу дитини – говорити не більше, а менше. Дітям необхідно більше часу обдумати, що вони чують, перш ніж щось сказати.
  2. Будьте самі уважним слухачем. Будьте впевнені, що самі можете слугувати прикладом того, чого вимагаєте від сина чи доньки. Покажіть, що вислуховуєте чоловіка, дружину, друзів, рідних і, звичайно, саму дитину. Слухайте дитину в 2 рази більше, ніж говорите.
  3. Говоріть ввічливо і тихо. Швидше за все ви примусите підлітка не звертати на вас увагу, якщо в голосі явно будуть звучати критика, накази, нотації, засудження, крик та мольба. Просто говоріть з ним так, як хотіли б, щоб говорили з вами.
  4. Зверніть на себе увагу перед тим, як щось сказати. На початку будьте впевнені, що дитина дивиться на вас. Коли ви дивитись один одному в очі – дитина у вашому розпорядженні, можна формулювати своє прохання. Якщо так робити постійно, коли вам необхідна увага, це привчить дитину слухати вас.
  5. Іноді підліткам важко переключитися, особливо якщо вони зайняті тим, що їм подобається. Менш того, дитина справді може вас не чути. В такому випадку робіть попередження – встановіть часове обмеження: «Мені знадобиться твоя допомога через 2 хвилини» або «Я хочу з тобою поговорити за хвилину». Але більш ніж на 5 хв. відтягувати не варто – а то знову забуде.
  6. Намагайтесь говорити коротко, м’яко і точно. В цьому віці дитина краще сприймає, якщо знає, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію. Тому нехай ваші прохання будуть короткими: «Прибери, будь ласка у шафі перед тим, як підеш гуляти», «Зараз тобі треба вивчити фізику».
  7. Дуже часто у підлітків, в зв’язку з необхідністю відчути себе дорослими, проявляються такі риси, як грубість, неповага. Підліток не знає, як йому проявити свою дорослість, і знаходить найлегший шлях – грубість, брутальні фрази, які раніше не міг собі дозволити. І тут батькам дуже важливо правильно повести себе, щоб не просто накричати та «надавити авторитетом», а виправити ситуацію.
  8. В першу чергу, говоріть з дитиною ні рівних, не сюсюкайтесь та не подавляйте – дайте їй відчути свою важливість, значимість, щоб вона не шукала інші засоби отримання цього відчуття. Радьтесь з нею частіше в різних сімейних питаннях – не виключено, що дитина запропонує яке-небудь свіже рішення, та і грубити в такій ситуації немає ніякого сенсу.
  9. Коли ваша дитина грубить, відразу ж вкажіть їй на це, щоб завжди знала, що перетнула межу. Головне щоб ваші зауваження були направлені на її поведінку, а не на саму особистість дитини. Наприклад: «Коли я с тобою говорю, ти закочуєш очі. Це ознака неповаги. Не треба так більше робити», «Говорити мені «відчепись», коли я з тобою розмовляю, неприпустимо. Намагайся зробити так, щоб я більше не повторювала».
  10. Поясніть дитині як правильно. Не думайте, що  вони самі знають, як правильно поводитись. Тільки робіть це не у вигляді повчання, а під час дружньої бесіди, ще краще – власним прикладом. Зверніть увагу, як ви, дорослі, спілкуєтесь між собою. Недаром кажуть, що скільки б ми не вчили своїх дітей добрим манерам, вони все одно будуть поводити себе, як батьки.
  11. Ніколи не прирікайтесь. Не треба демонстративно зітхати, пожимати плечима, показувати, що ви розсердились. Як не треба і вмовляти, сваритися – така тактика ніколи не спрацьовує. Діти-підлітки перестають грубити, коли бачать, що це – неефективно для звернення вашої уваги. Тримайтеся нейтрально, не відповідайте. Наприклад, дивіться відсторонено на що-небудь, а якщо не допомагає, підіть в іншу кімнату. Просто відмовтесь продовжувати розмову, доки син чи дочка грубить, і робіть так ЗАВЖДИ.
  12. Важливий момент: намагайтесь поправляти дитину, якщо він неправильно чи грубо себе веде, віч-на-віч, а не в присутності інших дорослих чи підлітків. Або можете натрапити на ще більшу грубість – пам’ятайте, що ваша дитина вже не маленька та боляче сприймає будь-яку критику на свою адресу, особливо на людях.
  13. Заохочуйте поважаючу, правильну поведінку як можна частіше – це найпростіший спосіб домогтися бажаного. Згідно досліджень, батьки підлітків роблять навпаки: замість того, щоб звертати увагу на хороше, постійно вказують на погане. І тому, як тільки ви побачите чи почуєте, що ваш «грубіян»  проявляє ввічливість чи повагу, обов’язково похваліть його, оцініть його намагання, навіть якщо не дуже вийшло, але ви бачите що він намагався. На жаль, з брехнею своїх дітей  в той чи інший час стикаються всі батьки. Тільки у підлітковому віці брехня, тим паче, якщо вона була і раніше, стає для дитини звичкою, вона частіше бреше. І справа не тільки у складному віці – з’являється все більше таємниць від батьків, і, відповідно, і підстав збрехати. Крім того, багато підлітків брешуть і у спілкуванні з однолітками – щоб прикрасити свої якості, можливості та здібності. Дуже прикро, коли це стає звичкою, а твердження «Саме пройде» тут недоречно. Необхідно намагатися м’яко, делікатно, але рішуче відучити дитину брехати.
  14. Постійно пояснюйте своє ставлення до чесності. Але перед цим подумайте, який приклад чесності подаєте ви. Чи використовуєте ви «невинну» брехню? Просили, щоб дитина відповіла по телефону що вас немає вдома, якщо ви  є? Завжди повертаєте зайві гроші, якщо вам не неправильно дали здачу? Кожен раз, роблячи так, ви дозволяєте своєму вдячному учневі робити так само. Почніть із себе.
  15. Проаналізуйте, чому дитина обманює та виявіть причину. Як правило, підліток починає брехати, щоб звернути на себе увагу батьків, дорослих, друзів. На другому місці заздрощі, відчай та злість. А на третьому – страх перед покаранням або страх підвести близьких. Пряме питання на цю тему не спрацьовує: вони самі точно не знають справжніх причин брехні. Проаналізуйте самі: коли почалася брехня? В чому звичайно обманює? Кому бреше – всім чи деяким? Чому?
  16. Ставте   питання, які допоможуть дитині самій зрозуміти, що це неправильно та дочекайтесь на них відповіді. Наприклад: «Що буде, якщо у вашій родині всі почнуть один одного обманювати?» «Щоб ти відчував, якщо я б тебе обманювала», «Якщо ти не можеш дотриматись слова, як я можу вірити тобі?», «Якщо я тобі наобіцяю що-небудь дуже важливе для тебе, а потім скажу, що набрехала?» і т.д.
  17. Не реагуйте занадто гостро на перебільшення правди це, звичайно, легше сказати, ніж зробити, але варто повторитись, підлітки часто обманюють, щоб привернути увагу. Якщо ваша дитина вчинила саме так, намагайтесь зберегти спокій – від вашого крику їй захочеться тільки забігти куди подалі, але ніяк не стати чесним. І відносьтесь до його інтересів лояльніше – не влаштовуйте розборки за кожне маленьке порушення чи неслухняність, бо буде легше збрехати ніж сказати вам правду.
  18. Поясність, чому обман – погано. Так, вашому дорослому сину чи донці це теж потрібно. Підійдіть до питання прямо та аргументуйте: брехня може привести до неприємностей, а може – і до дуже великих неприємностей, репутація також страждає і дуже, це ображає, особливо близьких і т.д.
  19. Уведіть «штраф» за обман. Причому варто знайти  такий метод, щоб дитина не почала вас боятися (і знову таки брехати), а перестала обманювати. Наприклад: нехай кожен раз, обманувши, пише письмове вибачення «постраждалому» – матері, батькові, братові, сестрі. Або невеличкий твір з переказом, щонайменше 5 доводів про шкоду брехні (і вам корисно буде прочитати, щоб зрозуміти дитину) – можливо, так буде легше сказати правду? Так, діти, які доросліють  – не подарунок. Дуже складно буває поводити себе з ними стримано та спокійно. Але важливо пам’ятати мудрі слова:  «І це пройде». Візьміть за правило, лягаючи спати, аналізувати прожитий день. Подумки відмічайте помилки у спілкуванні з підлітком, намагайтесь спрогнозувати його поведінку. Така передбачуваність допоможе спокійному та доброзичливому спілкуванню. Тоді, ставши дійсно дорослою людиною, він не загубить впевненості в тому, що найкращі друзі – це батьки. Бо саме вони у трудну хвилину підтримали, змогли зрозуміти та прийняти.

А нагородою вам будуть довіра, повага та любов.

 

Самоорганізація дитини

У дитини своє особливе уміння бачити, думати і відчувати.

 Потрібно тільки допомогти дитині розвивати все це у

правильному, корисному для неї напрямку.

Г. Честертон

Сім принципів виховання дисципліни у дитини

  1. Відокремлюйте свої почуття від дітей. Не осуджуйте дитину. Вона повинна відчувати, що її люблять. Пам’ятайте, щоб змінити вчинки дитини, треба зрозуміти її почуття і навчитись з ними поводитись.
  2. Уважно вивчайте дитину – ви повинні знати стан здоров’я нервової системи. Дії дитини в стані нервового розладу повинні сприйматися батьками як симптом більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням або покаранням.
  3. Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина почувалась емоційно захищеною, могла виговоритись, а її негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.
  4. Якщо без покарання обійтись не можна, то нехай дитина обере його сама. (Практика свідчить, що діти, як правило, вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли батьки. Але в таких випадках вони вже не вважають його жорстоким).
  5. Караючи дитину, переконайтесь в тому, що вона розуміє, за що. Що звинувачує в цьому себе, а не того, хто карає. Допоможіть їй зрозуміти провила поведінки і засвоїти їх.
  6. Дайте зрозуміти своїй дитині, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є їх спільними.
  7. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині направити її дії в інше, дозволене русло. В цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

Допоможемо своїй дитині самоорганізувати себе та своє робоче місце

Своєчасно лягати спати і рано вставати, щоб не запізнитися до школи, встигнувши перед тим без особливого поспіху та зайвої метушні й нервування все зробити – прибрати постіль, провітрити кімнату, зробити ранкову гімнастику , виконати туалетні і водні процедури, добре поснідати.

Тримати в чистоті, охайності своє робоче місце, коли кожна річ має своє постійне місце; під руками завжди мати тільки те, що потрібно, а використавши, покласти туди, звідки його взяв; після виконання всіх домашніх завдань у ранець покласти все необхідне для щоб нічого не забути вдома.

Сівши за письмовий стіл, відразу приступи до роботи, не відволікаючись на сторонні справи, працювати зосереджено, наполегливо, бо, як кажуть у народі, “коли став робить, то байдики не бить”.

Мати дозвілля тоді, коли виконано все домашнє завдання.

Виконувати завдання у той день, коли їх одержано; золотим правилом поведінки нехай стане мудра народна порада: “Нинішньої роботи на завтра не відкладай”.

Працювати в темпі, жваво. “Відстанеш годиною-не наздоженеш родиною”.

Неодмінно доводити розпочате виконання домашнього завдання до його повного завершення.

Не братися відразу за багато справ, бо “Хто багато зачинає, той мало кінчає”.

Благо – натхненна праця, яка будить охоту до неї, і це має дуже велике значення. “Була б охота, піде на лад всяка робота”, – вчить народна педагогіка. Саме така мета вбачається у духовно-моральній допомозі. Тепле слово, лагідність, доброзичливі стосунки в сім’ї, щира правда, зразковий приклад батьків у тих чи інших вчинках, родинна любов, увага та повага, підтримка та взаємовиручка в скрутну хвилину – ось якої саме допомоги у навчанні потребують наші діти від своїх батьків

Як допомогти дітям добре вчитися 

Головна суть допомоги дитині в навчанні полягає в тому, щоб розвинути її власну ініціативу, стимулювати самостійний пошук раціонального виконання домашніх завдань. Допомога дітям у навчанні поділяється на три види: а) матеріально-побутова допомога; б) духовно-моральна; в) навчально-пошукова.

Добрим помічником у навчанні виступає чіткий режим дня.

Батькам варто мати на увазі, що не слід засаджувати дитину за виконання домашнього завдання відразу після повернення її зі школи: вона втомлена, її працездатність знижена. Домашнє завдання , згідно з вимогами режиму, виконується після їжі і активного відпочинку на свіжому повітрі. Якщо дитина вчиться у першу зміну, то варто починати роботу вдома з 15-16-ї години. Тим, хто вчиться у другу зміну, слід приступати до виконання домашнього завдання з 9-ї години ранку. Кімната , в якій займається дитина, має бути добре освітлена та провітрена.

Орієнтовна тривалість виконання домашнього завдання:

2-й клас – до 1,5 год.;

3-4-й класи – до 2год.;

5-6 класи – до 2,5 год.;

в 7-му класі – до 3 год.;

8-11-і класи – до 4 годин.

Через кожні 40-45 хв. праці слід робити перерву на 10 хвилин, з яких 3-5 хвилин відводити на фізкультурні вправи. Спочатку найкраще виконувати завдання з української мови, потім – з математики, фізики, хімії, біології, інформатики, а потім всі інші, легші предмети.

Позитивний вплив на залучення учня до навчання справляє наявність у нього вдома добре обладнаного кутка школяра – частини кімнати, відведеної для ігор і занять дитини, зберігання іграшок, книг і особистих речей розташовується біля джерела світла та свіжого повітря. Тут ставимо столик, влаштовуємо полицю для книг і ігор. Висота робочого стола для молодшого школяра не повинна перевищувати 60-62 см, а крісла – 38 см. Дитина на власний смак може прикрасити свій куточок кольоровими репродукціями (ілюстрації на тему казок або життя дітей, пейзажі, зображення тварин, образи улюблених персонажів з мультфільмів, кінофільмів, прочитаних книг).В куточку школяра на стіні, перед очима, для зручності користування розміщуємо розклад уроків і розпорядок дня учня.

Золоті правила виховання щасливих дітей, або поради американського психолога доктора Віктора Кляйна:

Не марнуйте часу дитини. Створивши сприятливе середовище можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку маляти на 25-30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50-80 одиниць, якщо життя дитини нудне, одноманітне, безрадісне.

Тому не гайте часу. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше засвоїти їх набагато важче.

Пильнуйте, щоб дитина не стала “телеманом”. Телевізор, відео, як злі чарівники, здатні красти в неї години, дні й роки. За соціологічними даними маля перебуває перед блакитним екраном в середньому 50 годин на тиждень. Отож на час вступу до школи витратить на сидіння біля екрана часу більше, ніж студент коледжу на чотирирічне навчання.

Перегляд телепередач гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отож з часом у дитини можуть виникнути ускладнення при спілкуванні. “Телемани” стають червоними, їхні дії визначаються миттєвою реакцією, завдаючи шкоди осмисленню та обговоренню події. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читанням, корисною домашньою роботою тощо.

Привчайте дитину до праці. Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Отож, подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, допоможіть заповнити їхнє життя цікавими й корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху. Хай вчаться долати труднощі, впевняться, що можуть впоратись з будь-якою справою.

Але все це має бути цікавою, захоплюючою грою, а не важкою необхідністю.

Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай все перепробують, нехай вчаться на власних помилках. Треба, щоб вони якнайчастіше брали участь у сімейних нарадах. Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, що в них добре виходить.

Спілкуйтеся з дітьми! Якщо у важку хвилину ви опинитеся поруч як друг, а не бос, (так найчастіше буває вдень), дитина, можливо, довірить вам болючу таємницю і прислухається до ваших порад.

Будьте вимогливими. Діти із високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку в домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.

Навчіть дитину шанувати сім’ю. Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя.

Гармонійне сімейне життя – це, насамперед, рівноправ’я у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання робити для неї добро, ніжність та взаємна повага.