Батькам

Для батьків першокласників:

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дитини до школи:

– повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

– Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та перевагами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

– Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

– Не бійтесь “залюбити” свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

– В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

– Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

– Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Пам’ятайте:

* Покарання – це моральний замах на здоров’я: фізичне і психічне.

* Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

* Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

* Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

* Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

* Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

* Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.

* Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Загальні поради батькам першокласників:

Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом.
Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.
Не підганяйте її, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, – провини дитини у цьому немає.
Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.
Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: “Дивись, поводь себе гарно!”, “Щоб не було поганих оцінок!” тощо. У дитини попереду важка праця.

Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня).

Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.
Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.
Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини.
Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.
При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: “Якщо ти будеш добре вчитись, то …” Часом умови ставляться важкі – й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.
Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об’єктивні показники стомлення, перевантаження.
Пам’ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.
Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день – і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.

Пам’ятка батькам другокласників

Нагадати дитині, що домашні завдання потрібні для того, щоб закріпити те, що пояснював вчитель на уроці, інакше в довгострокову пам’ять знання не перейдуть.

2. Навичка виконання домашніх завдань без допомоги батьків не формується, такий закон засвоєння знань. Як допомогти дитині у підготовці домашнього завдання: – Перевірте чи правильно організоване робоче місце учня; – Привчайте дитину вчасно сідати за уроки; – Не дозволяйте учню занадто довго сидіти за робочим столом. Своєчасно влаштовуйте невеличкі перерви; – Спочатку контролюйте чи всі уроки виконані. Будьте присутні, коли дитина виконує домашні завдання, підбадьорюйте, пояснюйте, якщо учень щось не зрозумів або забув, але не замінюйте його діяльність своєю.

3. Якщо батьки не контролюють і не допомагають дитині виконувати домашні завдання, то учень може його не робити і не записувати.

4. Важливо спочатку перевіряти і співставляти те, що дитина записала в щоденник і те, що було реально задано – діти інколи не записують частину завдань.

5. Показувати дитині приклад організованості і зібраності.

6. Прийняти думку, що негативні оцінки в учбовому процесі неминучі, тому важливо не карати дитину, навпаки допомогти розібратися в проблемі. Для успішного навчання важливо: – Наскільки добре дитина розуміє зміст слів «неможна» і «треба»; – Чи знайоме дитині почуття відповідальності; – Чи організована дитина в найпростішому розумінні цього слова;

7. Не думати, що якщо мама і тато відмінно навчалися в школі, то їх дитина обов’язково буде відмінником – діти необов’язково повинні бути схожими на батьків.

8. Батьки мають пам’ятати, що в навчанні важливі не так оцінки, як реальні знання і вміння учня, його працездатність, відповідальність, потреба в отриманні нових знань. До того ж слід враховувати, що успішність в навчанні визначається багатьма факторами. Не останньою є віра батьків в можливості своєї дитини, а також їх спроможність надати реальну допомогу учню.

9. Якщо часто сварити дитину за «двійки» , може з’явитися шкільна тривога, яка дуже вплине на успішність. Навіть найрозумніша дитина може отримати низьку оцінку, якщо вона боїться, бо страх блокує пізнавальну діяльність. Якщо дитина погано навчається, то: – Вона втратила віру в свої сили; – Боїться, що його спитають на уроці; – Йому соромно відповідати перед учнями, перед вчителем; – Дорослі ставлять завищені вимоги;

10. Не вимагати від дитини більше за її можливості на даний момент. Що робити? – Встановити причину (погіршення самопочуття, проблеми в родині …); – Починати з найпростішого (вселити почуття впевненості в своїх силах, пробудити інтерес до навчання); – Підбирати цікаві завдання; – Уникати нервозності і невиправданих конфліктів; – Батькам слідкувати за собою, за своєю інтонацією під час занять, намагатися не підвищувати голос; – Обов’язково відмічати перші успіхи дитини; – Намагатися розвинути в дитині почуття гідності;

11. Важливо самим батькам спокійно ставитися до оцінок дитини і не вимагати від неї лише відмінних оцінок – якщо мама занадто сильно турбується за оцінки, то і у дитини з’являється страх не виправдати сподівання мами.

12. Важливо навчити дитину порівнювати свої досягнення із своїми попередніми, а не з досягненнями інших учнів.

13. Обов’язково хвалити за успіхи, створювати ситуації успіху, відмічати найменші досягнення. Придумайте штучні стимули у вигляді винагороди, які можна давати регулярно за невеликі досягнення у навчанні та поведінці. Навчальна діяльність є спільною, розподіленою – від дорослого (вчителя, батьків) надходять завдання і стимули, а від школярів – активність у їх досягненні.

14. Дитина повинна бачити, що помилятися – це нормально, що помиляються мама і тато, бабусі і дідусі. Важливо вчасно і правильно виправити свою помилку.

15. Діти часто сприймають оцінку за роботу, як оцінку особистості, тому треба вчити розділяти: «Я хороший, але в роботі я припустився 20 помилок і тому отримав «2».

16. Важливо налаштовувати дитину : якщо вірити в успіх і старатися , то все обов’язково вийде.

Зробити перший крок у вихованні самостійності допоможе простий прийом – скласти розклад виконання домашніх завдань. – Письмові завдання варто чергувати з усними. – Бажано завдання виконувати в той день, коли його задали, щоб не забути вивчений матеріал. Завдання з читання (переказ, вірш напам’ять) та іноземну мову варто повторити кілька разів. – Розподілити задані уроки рівномірно за днями тижня, щоб не було «то густо, то пусто». – Інтенсивне виконання будь-якого уроку не повинно перевищувати 30 хвилин.

Рекомендації батькам підлітків

Підлітковий вік – саме той важливий та відповідальний етап у вихованні дитини, коли ваші взаємини балансують на межі.

Дитина часто дратується, буває, що не добирає слів, ставиться до вас то вороже, то холодно. Виною всьому – гормональний дисбаланс та поступові зміни у зовнішності, які їй самій часом неприємно спостерігати.

До нелегкого етапу дорослішання й розширення власного уявлення про світ і людей додається ще прийняття своєї оновленої фізіології. Фігура формується нерівномірно та й регулярні висипи на шкірі радості підліткові не додають. Часто це супроводжується комплексами та заниженням самооцінки.

У хлопчиків перебудова організму починається з 11-12 років. У дівчаток дорослішання настає трохи раніше – з 8-10 років.

Діти в цей час змінюються не лише зовні, а й внутрішньо: активується вироблення гормонів та починають функціонувати статеві залози.

Саме в цей час потрібно бути більш уважними та терплячими до своїх дітей. І в жодному разі не ігнорувати їхніх скарг на погане самопочуття. Більшість підлітків справді регулярно відчувають втому, слабкість та запаморочення. Тому не сприймайте ці симптоми за хитрощі чи симуляцію. Лікарі попереджають, що незначні недомагання в перехідному віці можуть проявитися як патологія у дорослому. Тому так важливо спостерігати за своєю дитиною та, в разі першої ж необхідності – консультуватися у компетентного лікаря.

ФАКТОРИ, ЩО УСКЛАДНЮЮТЬ ПЕРЕБІГ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Стреси – на скільки можливо, будьте поблажливими до дитини, уникайте конфліктів і сварок. Намагайтеся дійти порозуміння спокійно, залишаючись для неї другом та авторитетом.

Якщо підліток потерпає від сторонніх стресів (школа, друзі тощо), всіляко згладжуйте ситуацію, вносьте у неї доречні нотки гумору, м’яко (власним прикладом) спонукайте дитину бути розважливою.

Перевтома – інколи, якщо дитина каже, що не має сил зробити домашнє завдання чи допомогти вам по господарству – вона дійсно не може. Не бійтеся розбалувати підлітка, відступивши від звичного слова «треба» та йдучи на поступки.
Неправильне харчування – слідкуйте, щоб ваша дитина харчувалась регулярно та збалансовано. У її денному раціоні має бути вдосталь вітамінів, кальцію, білків та вуглеводів.
Малорухливий спосіб життя – не дозволяйте підліткові засиджуватися за комп’ютером чи перед телевізором. Дізнайтеся, який спорт йому найбільше до душі й, за можливості, запишіть на цю секцію. Так ви не тільки відкриєте йому можливість розвиватися фізично, а й допоможете відволіктися від внутрішніх процесів – «психологічного перезавантаження».
Свіже повітря – регулярно провітрюйте дитячу кімнату та слідкуйте, щоби ваша дитина достатньо часу знаходилася надворі. Чудовий варіант – спільні прогулянки, що водночас допоможуть відчути психологічний стан дитини, скерувати та підтримати її у скрутній ситуації.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися наступним чином:

– залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;

– дитина має відчувати себе на рівних з вами, як із другом. Це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі;

– важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину;

– говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину;

– зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;

– не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

– виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання (“Що трапилося?”, “Що відбулося?”), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні;

– спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про особистісні проблеми;

– намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, займайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю;

– дайте можливість вашій дитині знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації;

– ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним, але необхідно пам’ятати, що ваша дитина має знайти власний вихід з проблемної ситуації;

– обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідні вісім обіймів на день;

– сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;

– покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана;

– якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.

У тому випадку, коли існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити наступне:

– першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування;

-якщо ви виявили у дитини думки про самогубство, то намагайтесь вести розмову таким чином, щоб вона замислилась про наслідки такого вчинку. Самогубство нічого не вирішує, воно назавжди знищує всі шляхи до якого-небудь рішення;

– батькам слід подолати власний страх перед бесідою з дітьми;

– діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому іноді дієвішою є невербальна комунікація – жести, дотики тощо;

– якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові.

Пам’ятка для батьків щодо вибору професії дитини

Надайте своїй дитині право вибору майбутньої професії
Обговорюйте разом з нею можливі «за» та «проти» вибраної нею професії
Розглядайте вибір майбутньої професії не тільки з позиції матеріальної вигоди, але і з позиції морального задоволення.
Ураховуйте під час вибору майбутньої професії особистісні якості своєї дитини, які необхідні їй у цій спеціальності.
Якщо виникають розбіжності щодо вибору професії, скористайтеся можливістю порадитися з фахівцями-консультантами.
Дізнатись про схильності дитини до певного виду діяльності можна пройшовши тестування на сайті http://proforientator.info або також у практичного психолога школи чи центру зайнятості (www.trud.gov.ua).
Не тисніть на дитину під час вибору професії, це може викликані стійкі конфлікти.
Підтримуйте дитину, якщо в неї є терпіння та бажання, щоб її мрія здійснилася.
Якщо Ваша дитина помилилася у виборі, не дорікайте їй за це. Помилку можна виправити.
Якщо Ваша дитина рано захопилася якоюсь професією, дайте їй можливість підтримувати цей інтерес з допомогою літератури, занять у гуртках
Пам’ятайте: діти переймають традиції ставлення до професії своїх батьків!